Посібник із розслідування воєнних злочинів: види зброї, використання якої обмежене чи заборонене

Публікуємо локалізований посібник про розслідування воєнних злочинів від Глобальної мережі журналістів-розслідувачів. Цього тижня – розділ про види зброї, використання якої обмежене чи заборонене, авторства Ніка Вотерза, колишнього офіцера британської армії та аналітика відкритих джерел, де він розмірковує про те, якими є норми міжнародного звичаєвого права у застосуванні систем озброєння, а також для чого важливо їх класифікувати.

Редакторська примітка: висловлюємо особливу подяку Дірблі Міноуґ із Global Legal Action Network за її безцінні поради.

2018 року, коли війська режиму розгромили місто Дума в Сирії, яке утримували повстанці, відео із місць події мали просто апокаліптичний вигляд. Потужні щільні обстріли змусили цивільне населення сховатися під землею в підвалах, але там їх задушили хмари жовто-зеленого хлору, скинутого з гелікоптерів.

Саме через неймовірний жах ситуації й було вкрай важливо задокументувати кожну деталь, встановити, яку зброю застосували і як саме, щоб точно визначити склад здійсненого злочину.

Зброю створюють для того, щоб убивати людей і руйнувати. Її застосування спричиняє смерть, каліцтво і травми на все життя. Не дивно, що зацікавленість зброєю та принципом її дії іноді сприймають як щось дивакувате, дивне або навіть кровожерливе. Проте важливо розуміти, як працює зброя та як її можна класифікувати, щоб точно визначати потенційну шкоду, якої завдає війна.

Одне з найважливіших запитань, на яке журналісти шукають відповідь щодо кожної події: “Чи тут скоїли злочин?" Щоб відповісти на нього або принаймні усвідомити складність проблеми, необхідно розуміти відповідне правове регулювання: коли і як застосовувати зброю можна, а коли її використання обмежене або навіть заборонене.

Існує чимало різноманітних визначень, правил і принципів, що регулюють ведення збройних конфліктів. Ці ж норми та окремі спеціальні угоди визначають, яку зброю можна використовувати, а яку ні, й за яких обставин. Теоретично використання всіх видів зброї обмежене принципами міжнародного гуманітарного права (МГП), його також називають “правом збройних конфліктів" або “законами війни", а також міжнародним звичаєвим правом (МЗП).

Деякі види зброї, зокрема протипіхотні міни, касетні боєприпаси або запалювальні засоби, наприклад, напалм, регулюють спеціальні договори або положення міжнародного звичаєвого права, що контролюють або обмежують їх використання. Деякі види зброї ці договори повністю забороняють, а інші тільки обмежені у використанні, наприклад, через масштаб наслідків за певних обставин.

Такі договори – обов’язкові лише для держав, які їх ратифікували. Однак юридичні зобов’язання й заборони щодо використання конкретних видів зброї також можуть “викристалізуватися" в міжнародне звичаєве право: якщо є узгоджена та широкомасштабна практика держав і засвоєння ними цієї практики як правила – тоді ці зобов’язання застосовні вже до всіх. Міжнародний комітет Червоного Хреста веде базу даних, де зазначено, які обставини може регулювати звичаєве право.

Жоден із договорів, що регулюють застосування зброї, не підписали всі держави світу. Якщо держава не приєдналася до конвенції чи договору, то вона не порушує жодних домовленостей, застосовуючи регульовані види зброї, за винятком випадків, коли ці норми викристалізувалися в міжнародно-правовий звичай і стали універсально застосовними.

Наприклад, ані Росія, ані Сполучені Штати Америки не є учасниками Конвенції про касетні боєприпаси, і не існує жодної конкретної звичаєвої заборони на їх застосування. Тож для цих країн цілком законно зберігати й застосовувати касетні боєприпаси, якщо вони дотримуються принципів та обмежень МГП і МЗП.

Звичайно, існує також аргумент, що через саму конструкцію й наслідки застосування касетні боєприпаси порушують принципи МГП і звичаєвого права, тому вони фактично заборонені майже за будь-яких обставин.

Постійний і швидкий розвиток озброєнь створює нові теми для дискусій, наприклад, використання штучного інтелекту в бойових системах. Іноді, наприклад, для бойових безпілотних літальних апаратів (БПЛА), правомірність їхнього використання заперечують не обов’язково через специфічну дію цих озброєнь, а скоріше через норми, що регулюють законність застосування сили однією державою на території іншої.

Велика кількість норм і принципів часто може заплутати тих, хто не знайомий ані з різними правилами, ані з принципами застосування сили. Навіть ті, хто має бути знайомий із цими нормами – юристи чи військовослужбовці – подекуди ухвалюють рішення, що не відповідають цим нормам і принципам. У цьому розділі ми не робимо спроби узагальнити всі правові норми щодо застосування зброї, а наводимо деякі принципи й домовленості. Ми також розглянемо використання фосфору як приклад особливостей визначення законності застосування запалювальної та хімічної зброї.

Зміст:

• Ресурси для ідентифікації зброї
• Як регулюють застосування зброї?
• Спеціальні договори
• Спірні види озброєння
• Приклади

Ресурси для ідентифікації зброї

Ідентифікувати зброю за наслідками буває складно: вибухи часто схожі між собою. Проте застосування деяких видів зброї, наприклад, запалювальних та касетних боєприпасів, має характерні візуальні ознаки. Інші часто можна ідентифікувати за осколками. Такі уламки не варто підбирати, але їхні фотографії, особливо із зазначенням серійних номерів, можуть допомогти з’ясувати, що це були за системи озброєння.

Експерти

Найціннішим помічником для журналістів, які намагаються ідентифікувати зброю та визначити законність її використання, є експерти зі зброї. Деяким медіаорганізаціям пощастило мати таких фахівців у своїх редакціях, але іноді виникає необхідність звернутися по інформацію до зовнішніх спеціалістів, особливо якщо йдеться про рідкісні системи озброєнь.

Розуміння контексту

Хоча малоймовірно, що більшість журналістів зможуть приділити багато часу визначенню зброї за наслідками її застосування або за уламками, корисно мати уявлення про те, як функціонують різні системи та які їхні візуальні ознаки.

Щодо таких специфічних видів зброї, як запалювальні або касетні боєприпаси, то, безумовно, все одно варто знати, які вони на вигляд, навіть якщо для остаточного підтвердження їхнього використання потрібен експерт чи експертка.

Сайти на кшталт CAT-UXO – чудове джерело інформації про зовнішній вигляд систем озброєння, а звіти Атлантичної ради Breaking Aleppo і Breaking Ghouta показують, який вигляд має ця зброя та які наслідки її застосування.

Як регулюють застосування зброї?

Насамперед використання будь-якої зброї обмежують принципи МГП, зокрема розрізнення та пропорційності, а також заборона заподіяння непотрібних страждань або надмірних травм. Держави також повинні гарантувати, що при дослідженні, розробці, придбанні або прийнятті на озброєння нової зброї її використання не порушуватиме МГП. Із 2014 року 113 держав ратифікували Договір про торгівлю зброєю. Він регулює передачу зброї цими державами, зокрема продаж та експорт.

Законність зброї може залежати від того, як її використовують. Наприклад, ракета GBU-43/B MOAB – одна з найпотужніших неядерних ракетних систем, які коли-небудь створили, і має надзвичайно великий радіус ураження. Якби її застосували по плацдарму посеред пустелі під час звичайної війни, це, можливо, було б правомірно.

Однак якщо в центрі міста, населеного цивільними особами, з MOAB убити людину, озброєну дульнозарядним пороховим мушкетом, то це майже в будь-яких умовах порушить норми МГП, зокрема принцип пропорційності. Так само використання будь-яких інших видів зброї має керуватися цими принципами.

Спеціальні договори

Нижче наводимо невичерпний перелік основних міжнародних договорів у сфері озброєнь.

• Оттавська конвенція, або Конвенція про заборону застосування, накопичення запасів, виробництва й передачі протипіхотних мін та про їх знищення.
  Цей договір забороняє використання, накопичення, виробництво й передачу протипіхотних мін, а також містить зобов’язання прибирати протипіхотні мінні поля з території держав-учасниць, хто б їх не встановив. Першими підписантами виступили 133 держави (що свідчить про сильну політичну підтримку), а тепер у договорі 164 держави-учасниці (держави, які юридично зобов’язалися дотримуватися договору).

Конвенція визначає протипіхотні міни як “міни, що детонують через присутність, наближення або контакт із людиною, і які виводять із ладу, травмують або вбивають одну або кілька осіб". Конвенція не регулює застосування протитранспортних мін. Через безперервність застосування протипіхотних мін поки що не можна стверджувати, що їх звичаєве право забороняє.

• Конвенція про певні види звичайної зброї (КПВЗЗ)
  Цей договір регулює використання певних видів звичайної зброї, зокрема наземних мін, мін-пасток, запалювальної зброї та засліплювальних лазерів. Зауважте, що ця конвенція не забороняє використання більшості з цих видів зброї, а лише обмежує їхнє застосування. У неї чотири підписанти, а всього долучилися 126 держав-учасниць. Відповідно до звичаєвого права існують обмеження на використання наземних мін, мін-пасток, запалювальної зброї та засліплювальних лазерів.

• Конвенція про касетні боєприпаси

  Ця конвенція забороняє застосування, передачу, виробництво й накопичення касетних боєприпасів. Її підписали 108 країн, усього в ній 110 держав-учасниць. Цей договір визначає касетні боєприпаси як “зброю, що складається з контейнера або засобу доставки, із якого значна кількість суббоєприпасів розкидається на великих площах". Варто зазначити, що в Конвенції є й інші, вужчі визначення.

Хоча конкретних обмежень щодо застосування касетних боєприпасів у звичаєвому праві немає, можна стверджувати, що вони підпадають під поняття “зброї, яка за своєю природою є невибірковою", а отже вони заборонені.

• Конвенція про заборону біологічної зброї

  Ця конвенція регулює застосування хвороботворних організмів або токсинів для заподіяння шкоди або знищення людей, тварин чи рослин. Вона фактично забороняє розробку, виробництво, придбання, передачу, накопичення й застосування біологічної та токсинної зброї. До неї приєдналися 185 держав-учасниць, чотири підписанти.

Всесвітня організація охорони здоров’я ООН визначає біологічну й токсинну зброю як “мікроорганізми, такі як віруси, бактерії чи грибки, або токсичні речовини, що виробляються живими організмами; їх виробляють і вивільняють навмисно, щоб викликати захворювання та смерть людей, тварин або рослин". Згідно з міжнародним звичаєвим правом, використання біологічної зброї заборонено.

• Конвенція про заборону хімічної зброї

  Ця конвенція забороняє розробку, виробництво, придбання, накопичення, зберігання, передачу й застосування хімічної зброї державами-учасницями. Її підписали 165 країн і 193 держави-учасниці. Лише чотири держави-члени ООН не є її учасниками: Єгипет, Ізраїль, Північна Корея та Південний Судан.

Цей договір визначає хімічну зброю так: “токсичні хімікати та їхні прекурсори… боєприпаси та пристрої, спеціально призначені для заподіяння смерті або іншої шкоди завдяки токсичним властивостям цих токсичних хімікатів… і будь-яке обладнання, спеціально призначене для використання безпосередньо у зв’язку із застосуванням цих боєприпасів і пристроїв".

Згідно з Конвенцією використання хімічної зброї заборонено. Деякі хімічні речовини, наприклад, сльозогінний газ, можна законно застосовувати за певних обставин, наприклад, для боротьби з масовими заворушеннями, але їх не можна використовувати як засіб ведення війни.

Спірні види озброєння

Білий фосфор

Щоб проілюструвати, як ці конвенції можна застосовувати, у цьому розділі розберемо приклад використання білого фосфору. Ним послуговуються під час війни й конфліктів у кількох різних якостях.

Білий фосфор – це хімічна речовина, що самозаймається при взаємодії з киснем, згоряючи з високою температурою й великою кількістю густого білого диму. При контакті зі шкірою він спричиняє надзвичайно сильні опіки, які важко видалити або загасити.

У новинах про використання фосфору журналісти іноді демонструють недостатнє розуміння того, як і чому певні види зброї обмежені або заборонені. У різних формах (червоний, білий і чорний) фосфор використовують у димових або освітлювальних снарядах, на які не поширюються спеціальні обмеження; як запалювальну зброю – це регулює Конвенція про певні види звичайної зброї, або в дуже специфічних контекстах – як хімічну зброю, це регулює Конвенція про заборону хімічної зброї. Тому корисно дослідити, де і який вид фосфору можна й не можна використовувати.

Білий фосфор – найпоширеніший вид фосфору у військових боєприпасах, найчастіше використовують для створення димової завіси. Він утворює дуже густий дим, що екранує і візуально, і в інфрачервоному діапазоні, тобто унеможливлює застосування тепловізорів. Білий фосфор також використовують через яскравість горіння для освітлення певної ділянки.

В обох випадках, якщо дотримані всі інші принципи МГП і МЗП, якщо метою є досягнення екранного або освітлювального ефекту, використання білого фосфору абсолютно правомірне.

Основні занепокоєння пов’язані з використанням білого фосфору як запалювальної зброї. КЗХЗ визначає запалювальну зброю як “будь-яку зброю або боєприпас, призначену переважно для підпалювання об’єктів або заподіяння опіків людям полум’ям та (або) жаром, що утворюються в результаті хімічної реакції речовини, доставленої на ціль".

Якщо країна є учасницею КЗХЗ, то використання білого фосфору регулює ця конвенція. Відповідно до КЗХЗ заборонено використовувати запалювальну зброю для:

1. Нападу на цивільне населення або на цивільні об’єкти
2. Удару по військовому об’єкту в межах скупчення цивільного населення за допомогою запалювальної зброї, доставленої з повітря
3. Нападу на будь-який військовий об’єкт, розташований у межах скупчення цивільних осіб, із застосуванням запалювальної зброї, доставленої не з повітря, за винятком ситуацій:

• Коли військова ціль чітко відокремлена від місця скупчення цивільного населення
• Коли вживаються всі можливі запобіжні заходи з метою обмеження запалювального впливу на військовий об’єкт
• Коли напад дозволяє уникнути або мінімізувати жертви серед цивільного населення, поранення цивільних осіб та пошкодження цивільних об’єктів
• Обстрілу лісу або рослинності, за винятком випадків, коли ці зони використовують для укриття, приховування або маскування комбатантів або інших військових об’єктів, або вони самі є військовими об’єктами.

Положення 84 міжнародного звичаєвого права визначає: “У випадку застосування запалювальної зброї необхідно вжити особливих заходів, щоб уникнути і в будь-якому випадку звести до мінімуму випадкові смертельні випадки серед цивільного населення, поранення цивільних осіб і пошкодження цивільних об’єктів".

Тож використання білого фосфору як запалювальної зброї фактично дозволено КЗХЗ і МЗП в дуже обмеженому наборі обставин. У реаліях війни більшість великих боїв відбуваються в населених пунктах і навколо них, тому малоймовірно (хоч і можливо), що запалювальна атака може бути правомірною відповідно до КЗХЗ, МГП і МЗП.

Хоча наведені вище визначення можуть здатися відносно простими, іноді законність використання зброї залишається незрозумілою. Наприклад, на відеокадрах 2017 року видно, як коаліція на чолі з США обстрілювала місто Мосул боєприпасами з білим фосфором. Хоча це, здавалося б, порушує принцип розрізнення МГП і МЗП, у заяві коаліція стверджувала, що ці боєприпаси використовували для створення димової завіси, щоби приховати цивільних, яких атакували ІДІЛ, а вони намагалися втекти. Організація Human Rights Watch також зазначила, що в цьому епізоді “снаряди розірвалися дуже близько до землі, що, схоже, було спробою мінімізувати наслідки".

У цьому випадку важко визначити, з якою метою використовували білий фосфор, без безпосереднього знання всіх обставин ситуації й без розуміння наслідків, яких хотів досягнути командир. Знання цих елементів необхідне для встановлення, чи були ці дії воєнним злочином, чи іншим правопорушенням. На перший погляд, тут чітко порушені принципи пропорційності та розрізнення, а також сама КЗХЗ. Однак якщо заява коаліції відповідає дійсності, то використання білого фосфору для створення димової завіси в цьому випадку могло бути й цілком правомірним.

Білий фосфор також теоретично можна використати як хімічну зброю. Згідно із визначенням Конвенції про заборону хімічної зброї, хімічна зброя – це хімічна речовина, яку застосовують для умисного заподіяння смерті або шкоди завдяки її токсичним властивостям.

Фосфор сам по собі – досить неприємна хімічна речовина, але навіть при використанні його як запалювальної зброї фосфор не обов’язково є хімічною зброєю. Для того, щоб відповідати визначенню Конвенції про заборону хімічної зброї, він мав би бути застосований із умислом використати його токсичні властивості.

Тому й важко визначити, чи білий фосфор був застосований саме як хімічна зброя. По-перше, це вимагає знання намірів командира. По-друге, фосфор має безліч застосувань на полі бою, де його використовують для створення диму, освітлення або для того, щоб скористатися запалювальними властивостями цієї речовини. Цим він відрізняється від таких речовин, як зарин або навіть хлор, бо вони мають лише одне практичне застосування на полі бою: як хімічна зброя. Розібрати ж дію білого фосфору й визначити, чи його використали саме через токсичні властивості, значно складніше.

Яскравим прикладом того, як використання білого фосфору може підпадати під КЗХЗ, можуть стати знайдені письмові розпорядження, у яких командир наказав своїм підлеглим вдувати дим від спалювання білого фосфору в систему тунелів, щоб убити або вигнати ворожих бійців. У цьому випадку фосфор явно не використовували б для освітлення, екранування або як запалювальну речовину, а тільки через його токсичні властивості, що можуть обмежувати життєдіяльність і вбивати.

Безпілотні бойові літальні апарати (БПЛА)

БПЛА, або бойові дрони, регулюють ті ж норми, що й уся інша зброя. Наразі не існує спеціальної міжнародної угоди, яка б регулювала використання безпілотних літальних апаратів як таких. У праві не розділяють пілотовані та безпілотні платформи. Авіаудар із пілотованого F-16, яким убито 10 цивільних осіб на весіллі, з юридичної точки зору по суті не відрізняється від авіаудару, яким убито 10 цивільних осіб на весіллі, нанесеного безпілотником Predator. Той факт, що його оператор перебуває за кілька тисяч миль від місця події, навряд чи матиме суттєве значення для правового регулювання, хіба що можуть виникнути міркування щодо дій для захисту пілота.

Основна правова суперечка щодо використання безпілотників стосується не норм МГП або наслідків для цілі, а радше того, де і як безпілотники використовують – відповідно до міжнародно-правових норм щодо застосування сили у відносинах між державами. Статут Організації Об’єднаних Націй забороняє “погрозу силою або її застосування проти територіальної цілісності" іншої держави. “Під цю заборону можуть підпадати" й удари безпілотників, застосування яких однією державою на території іншої може бути очевидним порушенням Статуту.

Існує багато прикладів того, як США здійснювали такі удари з безпілотників у Пакистані та в Ємені. Це призвело до великої кількості жертв серед цивільного населення. США виправдовують такі дії тим, що цілі таких ударів представляють “неминучу загрозу", а держава, де перебуває ціль, або погоджується на застосування сили, або “не бажає й не може" вжити відповідних заходів для усунення самої загрози. Часто незрозуміло, як США оцінюють “неминучу загрозу", особливо з огляду на те, що значна частина інформації про ці удари залишається засекреченою.

Деякі держави, наприклад, Іран, уникають обговорення законності використання бойових або дронів, модифікованих для бойового застосування, на території інших держав, просто відмовляючись визнавати, що вони здійснювали такі атаки.

Також щодо безпілотників дехто стверджує, що правові норми просто застарілі й не встигають за технологіями. Інші вважають, що необхідно прояснити допустимість застосування наявних норм до таких випадків. Хоча використання БПЛА явно викликає юридичні суперечки, поки не існує жодної конкретної міжнародної угоди, яка б обмежувала або забороняла їх використання.

Приклади

Ізраїльська кампанія обстрілів білим фосфором у Газі

Forensic Architecture (FA), лондонська дослідницька група, що застосовує науковий підхід до проблем громадянського суспільства, 2012 року отримала завдання дослідити використання ізраїльськими військовими боєприпасів із білим фосфором під час конфлікту 2008-2009 років на палестинській території Газа.

Використовуючи 3D-моделювання та аналіз відеозаписів, FA виявила, що ізраїльські військово-повітряні сили неодноразово застосовували снаряди з білим фосфором проти міського населення, переслідуючи й тероризуючи цивільних, змушених покинути цілі райони.

Після того, як початкові заперечення спростували відеодокази, Ізраїль визнав, що використовував ці боєприпаси, але стверджував, що їхньою єдиною метою було створення димових завіс. Зрештою FA передала свій звіт як органам Конвенції ООН про певні види звичайної зброї, так і у Високий суд Ізраїлю. Хоча ізраїльські військові продовжували заперечувати результати дослідження, 2013 року вони заявили, що далі не використовуватимуть білий фосфор у містах і населених пунктах.

Удари американських безпілотників призвели до масових поранень та загибелей серед цивільного населення

2021 року New York Times опублікувала серію глибоких статей про широкомасштабну неспроможність запобігти постраждалим серед цивільного населення при застосуванні американськими військовими ударів із дронів. Газета виявила приховані записи Міністерства оборони США, що документують авіаудари та їхні наслідки на Близькому Сході, датованих із 2014 року.

У цих записах виявилися власні оцінки військових щодо майже 1300 загиблих або поранених цивільних осіб в Іраку, в Афганістані та в Сирії, незважаючи на те, що Пентагон публічно заявляв, що високоточні удари безпілотників майже не призводили до жертв серед цивільного населення.

Розслідування New York Times, відзначене Пулітцерівською премією за міжнародну журналістику 2022 року, викрило внутрішню культуру недбалості у визначенні так званих терористичних цілей і поширену безкарність військовослужбовців, які припустилися задокументованих помилок, що призвели до загибелі невинних чоловіків, жінок і дітей.

Нік Вотерз – колишній офіцер британської армії та аналітик відкритих джерел. Він є керівником відділу правосуддя та підзвітності Bellingcat і особливо цікавиться конфліктами в Сирії, а також соціальними мережами, громадянським суспільством, розвідкою та безпекою.

Рон Гавів – директор і співзасновник The VII Foundation і співзасновник VII Photo Agency. За останні три десятиліття Гавів висвітлював понад двадцять п’ять конфліктів і працював у понад ста країнах. Його роботи, які отримали численні нагороди, представлені в музеях і галереях по всьому світу.

Переклад здійснили у партнерстві з Global Investigative Journalism Network та за підтримки EU4 Independent Media.