Посібник із розслідування воєнних злочинів: вступ Надії Мурад, Енн Кох та Рона Гавіва

Публікуватимемо локалізований посібник про розслідування воєнних злочинів від Глобальної мережі журналістів-розслідувачів. Цього тижня – передмова від Нобелівської лавреатки Надії Мурад, а також вступне слово від Енн Коха та Рона Гавіва. 

Я ніколи не здогадувалася, наскільки маленьким було моє село, доки не зрозуміла, що всіх нас може вмістити одне шкільне подвір’я.

Надворі було 15 серпня 2014 року, і впродовж двох тижнів ІДІЛівці орудували на околицях нашого села Кочо. Дражнили й мучили нас. Нарешті вони рушили далі. Мою школу, колись осередок щастя й радості, перетворили на зловісний загін, на кімнату очікування, на ще один крок до геноциду. ІДІЛ вистачило години, щоб розстріляти 400 наших батьків, братів і синів.

Потім жінок і дітей зігнали в автобуси й продали в невимовний жах сексуального рабства. Травма від подій, що відбулися в нашому селі того дня, ніколи не покине нас. І хоча світ знав, що ІДІЛ захоплює величезні території в Іраку, нашу особисту трагедію ніхто не висвітлював.

У мирний час єзидки перебували на нижчих щаблях суспільства, але коли вирував конфлікт, ми стали невидимими. Та якби нас хтось шукав, він знайшов би підказки. У маніфесті ІДІЛ було чітко написано про бажання знищити єзидів шляхом убивств, примусового навернення в іслам та зґвалтувань. Крім того, бойовики відкрито продавали в соцмережах єзидських жінок і дівчат.

Чи змінилося би щось, якби якийсь журналіст чи журналістка розповіли нашу історію раніше? Я не знаю відповіді на це запитання. Але я закликаю журналістів-розслідувачів шукати нас, прихованих і вразливих, раніше, ще до того, як почнуться звірства. Ви часто є нашою єдиною надією.

Можливо, ви знайдете нас у таборах для біженців або для внутрішньо переміщених осіб (ВПО). Можливо, ми ховаємося в руїнах, що лишилися від наших міст і сіл. Ми могли вижити, але втратили все. Наша єдина сила – це наші розповіді.

Я закликаю журналістів з’ясувати, чому не існує правової чи політичної системи, що захищала б таких, як ми, і дослідити докорінні причини наших проблем. Так, ІДІЛ хотів стерти єзидів із лиця землі. Але, можливо, важливіше питання полягає в тому, чому їм це майже вдалося.

Коли я втекла від своїх викрадачів в Іраку, то почала говорити. Я хотіла, щоб світ знав про систематичне сексуальне насильство, яке чинить ІДІЛ. Мій голос був єдиним знаряддям для того, щоб спробувати врятувати своїх подруг і родичок, які залишалися в полоні.

Я завжди буду вдячна журналістам, які приїхали в табори, щоб дати нам слово. Багато з них, як, наприклад, Дженна Краєскі, співавторка моїх мемуарів, були добрими, чуйними і знайшли час, щоби зрозуміти мене до того, як перейти до запитань.

Однак я зустрічала багатьох інших журналістів, чий бездушний підхід до інтерв’ю з уцілілими нагадував сумнозвісну історію про британського журналіста в Конґо 1964 року – інші чули, як він запитував утікачок від громадянської війни: “Кого тут зґвалтували, і ви знаєте англійську?"

Мені також ставили вкрай особисті й інтимні запитання про мій досвід, але ніколи не запитували про мої потреби. Після таких розмов я почувалася не більш ніж ходячим заголовком. Товаром – знову. Саме тому згодом я виступила співзасновницею Кодексу Мурад, посібника про особливості й потреби тих, хто вижив, для слідчих і журналістів. Кодекс Мурад можна використовувати також під час інтерв’ю з постраждалими від сексуального насильства.

Як людину, яка пережила під час конфлікту сексуальне насильство й геноцид, мене запитують про те, чого ми хочемо.

Я завжди даю одну відповідь – справедливості.

Звісно ж, справедливість буває різна. Проте переважно ми хочемо, щоб наші кривдники понесли відповідальність за свої злочини. Ми маємо знати, що злочини не залишаться безкарними. Що чоловіки, які утримували нас і знущалися з нас найогиднішими способами, уже ніколи не загрожуватимуть нам або будь-якій іншій жінці.

Хоча праця журналістів-розслідувачів важлива для того, щоб відкрити світові очі на звірства, ваші матеріали також можуть бути критичним складником документування. Докази, які ви знайдете, можна використати для доведення факту скоєння воєнних злочинів чи геноциду проти якоїсь групи. Це особливо важливо, коли йдеться про сексуальне насильство, бо воно – чи не найпоширеніша зброя війни, але її роль надто часто ігнорують або применшують.

Як світова спільнота, ми не можемо дозволити людям, які скоюють такі злочини, залишатися непокараними. Збір доказів і притягнення винних до відповідальності допомагає зробити світ безпечнішим.

Тисячі доказів зібрали в Іраку журналісти та слідча група ООН із притягнення до відповідальності за злочини, вчинені ДАІШ/ІДІЛ (UNITAD). Ці докази доводять, що тисячі єзидських жінок і дівчат стали жертвами торгівлі та зґвалтувань. Докази з масових поховань підтверджують, що тисячі чоловіків-єзидів замордували. Але до кримінальної відповідальності притягнуто лише трьох осіб.

Ми, ті, хто вижив, знаємо, що журналісти рухаються далі. Завжди є інша криза, яку необхідно висвітлювати. Нові розбиті серця та страждання, про які треба розповісти. Однак я вважаю, що доцільно відстежувати тему й після завершення “гарячого" конфлікту, щоб побачити, що станеться чи – як у нашому й у багатьох інших випадках воєнних злочинів – не станеться далі.

Робота журналістів-розслідувачів у зонах бойових дій справді здатна змінити ситуацію, і цей посібник – життєво важливе знаряддя для тих медійників, які беруться висвітлювати наші історії.

Надія Мурад є провідною захисницею жертв геноциду та сексуального насильства. Її мемуари-бестселери New York Times “Остання дівчина: моя історія полону та моя боротьба з Ісламською державою" – це жахлива розповідь про геноцид проти етно-релігійної меншини єзидів в Іраку та ув’язнення Надії т. зв. Ісламськаою державою (ІДІЛ). Як член Консультативної ради з ґендерних питань Франції Надя виступала за те, щоб країни-члени G7 ухвалили законодавство, яке захищає та підтримує права жінок. Надія працювала з Місією Німеччини в ООН, щоб ухвалити Резолюцію 2467 Ради Безпеки ООН, яка розширює зобов’язання ООН щодо припинення сексуального насильства під час конфлікту. Надя також була рушійною силою розробки та ухвалення Резолюції Ради Безпеки ООН 2379, якою було створено Слідчу групу ООН для сприяння притягненню до відповідальності за злочини, вчинені ДАІШ/ІДІЛ (ЮНІТАД).

Масові звірства, вчинені солдатами регулярної армії; селяни, змушені втікати, оскільки збройні сили знищують їхні будинки та посіви; невибіркове бомбардування шкіл і лікарень; масові ґвалтування; катування військовополонених; систематичні етнічні чистки та використання дітей як солдатів – це лише невеличка частина можливих воєнних злочинів, що їх розслідують журналісти.

Безпідставні вбивства і зневажливе поводження з людьми під час війни й конфлікту, а також супутні жахи такого насильства вимагають відповідальності. Журналісти відіграють вирішальну роль у висвітленні та розслідуванні війн і конфліктів. Висвітлення діянь тих, хто веде війну, озвучення складних запитань, пошук доказів і викриття брехні й пропаганди, а також того, що відбувається насправді, є важливою складовою роботи журналістів-розслідувачів – роботи, що доповнює працю воєнних кореспондентів, дослідників прав людини, фотографів і органів влади.

Висвітлення та розслідування війн і конфліктів критично важливе незалежно від того, чи було скоєно воєнний злочин. І як зазначає українська журналістка-розслідувачка і співавторка цього посібника Валентина Самар, “неможливо професійно писати про війну без базових знань про закони та звичаї війни".

Під час війни саме наявність і дія законів дають змогу судити воєнних злочинців. Загальновживаний термін “воєнні злочини" широко використовують для опису жахливих актів насильства, вчинених під час війн і конфліктів, дій, які ймовірно порушують загальноприйняті міжнародні правила ведення війни.

Однак “воєнний злочин" – це також юридичний термін із конкретним значенням, викладеним у міжнародних угодах. Цей термін застосовують лише до специфічних суттєвих порушень міжнародного гуманітарного права.

Важливо розуміти, що порушення законів під час війни виходять за межі воєнних злочинів, скоєних окремими особами, й містять порушення з боку держав тощо. Як пояснюємо далі в Розділі 1 цього посібника, у збройному конфлікті застосовують такі закони:

• Міжнародне гуманітарне право (також відоме як закони війни або закони збройних конфліктів) – регулює дії держав і недержавних збройних груп, що є сторонами конфлікту.
• Міжнародне кримінальне право – регулює відповідальність окремих осіб, які скоїли міжнародні злочини.
• Міжнародне право прав людини – регулює зобов’язання держав (і в деяких випадках недержавних суб’єктів) щодо осіб у межах їхньої території та/або юрисдикції, хоча його застосування іноді може відрізнятися у збройних конфліктах.
• Внутрішнє законодавство держав.
• Інші міжнародні закони та угоди, укладені державою, хоча їх застосування може відрізнятися під час збройного конфлікту.

Важливо розуміти, як висувають аргументи щодо контексту та наміру: вбивство невинної людини може бути ненавмисним убивством, убивством, воєнним злочином, складовою злочину проти людства або актом геноциду.

На жаль, на війні деякі смерті цивільного населення також можуть бути наслідками законних дій і не завжди є воєнними злочинами чи порушеннями.

Жахливі звірства, які можуть здаватися очевидними “воєнними злочинами", можна поставити під сумнів: бомбардування військовими США госпіталю “Лікарів без кордонів" у Кундузі, Афганістан, 2015 року – досі залишається предметом обговорення і яскравим прикладом, який ще раз ілюструє складність питання законності під час війни й конфлікту. (Внутрішнє військове розслідування США поклало провину за бомбардування на “людську помилку" екіпажу вертольота AC-130 і “неправильне визначення" цілі).

Розслідувальна робота журналістів – копітка й може тривати протягом місяців, навіть років. Її якість повинна бути найвищого рівня, особливо якщо має вистояти в національному чи міжнародному суді. Однак те, що є законним під час війни, не тотожне морально правильному, тому висвітлення й розслідування війни та конфлікту – критично важливі незалежно від того, чи було скоєно воєнний злочин. Закони, що регулюють війни та конфлікти, важливі, але це лише частина ширшої картини відповідальності.

Багато дій, які вважаються законними, так само вимагають розслідування та ретельної перевірки. Журналісти повинні спробувати притягнути причетних до політичної відповідальності за людські страждання під час війни. Роль журналіста у висвітленні можливих воєнних злочинів полягає не в проведенні судового розслідування, адже існують реальні суперечності між ролями й обов’язками журналістів та прокурорів і слідчих у сенсі захисту конфіденційних джерел, необхідності зберігати незалежність та оприлюднювати інформацію – і це лише три з багатьох прикладів.

Зрозуміти, що відбувається в розпал збройного конфлікту, буває нелегко. Спостерігаючи або повідомляючи про інцидент, журналіст зазвичай не може встановити наявність чи відсутність воєнного злочину.

Журналістів не вчать розрізняти законні, незаконні та кримінальні дії. Крім того, усі особи (зокрема обвинувачені у воєнних злочинах) мають право на справедливий суд, а факт злочину може встановити лише суд після проведення професійного розслідування й судового розгляду. Те, що може здатися очевидним злочином, насправді може не виявитися таким, бо для цього мають бути витримані дуже специфічні юридичні критерії або держава не є учасником відповідного договору.

Однак принаймні точне розуміння застосовних законів може забезпечити та покращити достовірність висвітлення й підвищити обізнаність щодо потенційних порушень. Це, своєю чергою, може чинити тиск на уряди й на тих, хто має міжнародні зобов’язання з розслідування й судового переслідування винних.

Якісне висвітлення можливих воєнних злочинів чи закономірностей злочинів може бути єдиним способом, завдяки якому міжнародне співтовариство дізнається про них, і стати першим кроком на шляху до притягнення винних до відповідальності. Коли держави не виконують своїх зобов’язань, журналісти й громадянське суспільство часто повинні стежити за тим, щоб такі дії не приховували й не залишали безкарними. Зрештою, достовірне висвітлення подій може сприяти боротьбі з безкарністю й стати запорукою того, що винні відповідатимуть перед законом.

Точне висвітлення також може мати значення для постраждалих від конфлікту, а також для їхніх сімей і родичів. Крім того, журналісти, завдяки тому, що вони засвідчують і документують, можуть захотіти надати докази потенційних воєнних злочинів судовим органам. У журналістів зростає зацікавленість у співпраці з судами та іншими органами влади, а також розуміння дуже високих стандартів необхідних доказів.

Сфера застосування цього посібника вимушено обмежена. Його мета – дати корисний контекст і практичні поради для кращого проведення розслідувань. Ми не намагаємося оцінити відповідні закони й судові інституції, а також зобов’язання та ефективність держав і міжнародних органів щодо виконання цих законів і переслідування відповідальних за скоєння злочинів під час війни й конфлікту.

Посібник містить поради для журналістів зі збору доказів, які можна надати судовим органам, хоча, оскільки закони щодо доказів відрізнятимуться в кожній державі і в кожному міжнародному суді, найкращою стратегією часто буде спілкування з відповідними експертами. Посібник також визнає, що цей вибір зроблять не всі журналісти. І нарешті, є багато інших злочинів, пов’язаних із війною й конфліктом, що потребують журналістського розслідування, але не належать до сфери розгляду цього посібника. Це зокрема заробітки на війні, а також корупція в оборонних закупівлях і в розподілі іноземної допомоги. Пам’ятаючи про це, ми в GIJN раді запропонувати вам цей Посібник журналіста з розслідування воєнних злочинів.

Мета цього посібника – допомогти медіа, які документують конфлікт і його наслідки. Робота репортерів-розслідувачів і дослідників прав людини – життєво важлива для притягнення винних до відповідальності, для тривалого і складного, але необхідного процесу збереження доказів звірств, свідчень тих, хто вижив, і торування шляху до відповідальності.

Ми звернулися до журналістів із багатим досвідом розслідування війни, експертів із прав людини та юристів із проханням дати поради для розв’язання цих складних питань. Ми також урахували розвиток технологій, як-от супутникових зображень і соціальних мереж, що змінюють спосіб, у який журналісти нині висвітлюють війну.

Окрім цього вступу, посібник містить 16 розділів, а також передмову лауреатки Нобелівської премії миру Надії Мурад.

Подяки

• Цей посібник – результат співпраці журналістів-розслідувачів, авторів, юридичних консультантів та експертів із багатьох континентів, але він був би неможливим без щедрого фінансування Фонду Чарльза Стюарта Мотта.
• Особлива подяка фотографу Рону Гавіву з VII Foundation за надання десятків змістовних зображень зі своїх архівів, які допомогли проілюструвати посібник і зрозуміти наслідки війни й воєнних злочинів. Крім того, Рон написав насичений розділ про те, як використовувати фотографії та відео для документування звірств і можливих воєнних злочинів. Дякуємо також Алі Аркаді, Еду Каші, Крістоферу Моррісу, Маціку Набрдаліку, Франко Педжетті, Скотту Петерсону і Джону Стенмаєру за дозвіл на використання їхніх фотографій. Роберт Даннін також відіграв ключову роль в отриманні цих фотографій.
• Особливо завдячуємо докторці Клер Сіммонс та її експертним порадам за гарантію, що в посібнику ретельно враховані міжнародне право, права людини та інші актуальні правові прецеденти. Крім того, спеціальний лектор Лондонського університету Дара Мюррей заслуговує на велику подяку за допомогу в редагуванні окремих аспектів цього посібника.
• Ми вдячні журналісту Оліверу Голмі за проведення інтерв’ю з “особливим фокусом" для цього посібника. Додаткова подяка тим, хто щедро поділився своїми часом і досвідом у цих інтерв’ю: це Азмат Хан, Рут Омар, Шейла Кавамара Мішамбі, Раджі Абдул Салам, Валентина Самар і Паскаль Боннефой Міраллес.
• Марґо Вільямс надала неоціненну допомогу, здійснивши ретельний фактчекінг посібника.
• Лавреатка Нобелівської премії миру Надія Мурад щиро поділилася своєю історією й пояснила, чому журналісти-розслідувачі відіграють вирішальну роль для тих, хто пережив такі ж жахливі злочини, як вона сама.
• Кілька співробітників GIJN відіграли ключову роль у створенні посібника від етапу ідеї до публікації. Редактор GIJN арабською мовою Мадждолін Гасан допомогла розробити посібник як менеджерка проєкту, а постійні нагляд, участь і керівництво забезпечила програмна директорка GIJN Енн Кох. Директорка ресурсного центру GIJN Ніколія Апостолу також зробила вагомий внесок у публікацію посібника. Виконавчий директор GIJN Девід Каплан теж зіграв важливу роль у забезпеченні фокусу проєкту на його місії й доведенні до публікації.

Цей посібник також був би неможливим без невтомного редагування та координації з боку редакторів GIJN, зокрема старшого репортера Рована Філпа, других редакторок Лори Діксон і Алекси ван Сікл, а також керівного редактора Ріда Річардсона.

Енн Кох – програмна директорка GIJN. Більше 20 років вона працювала тележурналісткою й обіймала керівні посади, здебільшого на BBC, зокрема заступниці директора Всесвітньої англійської служби BBC, виконавчою редакторкою головних щоденних радіо- і теленовин, а також редакторкою World Tonight.

Рон Гавів – директор і співзасновник The VII Foundation і співзасновник VII Photo Agency. За останні три десятиліття Гавів висвітлював понад двадцять п’ять конфліктів і працював у понад ста країнах. Його роботи, які отримали численні нагороди, представлені в музеях і галереях по всьому світу.

Переклад здійснили у партнерстві з Global Investigative Journalism Network та за підтримки EU4 Independent Media.